“Василий Великий. Книга о постничестве”, 1594

Твір одного з найавторитетніших отців церкви Василія Великого “Аскетикон” (᾿Ασκητικόν) завжди викликав посилену увагу з боку християнської аудиторії, насамперед монахів і тих, хто цікавиться праведним життям. Задум цієї роботи, вірогідно, виник з суто практичних міркувань під час мандрівки Василія 357 року єгипетськими обителями. Поїздка мала дати відповіді на безліч питань, з якими святитель досі розбирався самотужки. Однак єгипетські монахи лише додали канонічних різночитань, тож потреба в універсальному посібнику для іноків стала очевидною.

Формою викладу Василій обрав найдоступнішу для широких верств катехізичну: книга складається з 55 розділів (“правил”), у кожному сформульоване актуальне питання і дається докладна відповідь. Таким чином, праця закладала підвалини християнської монашеської теорії і практики.

“Аскетикон” з грецького оригіналу перекладався багато разів, однак у давньослов’янському книжництві тривалий час був представлений фрагментами у складі різноманітних збірників. Нарешті, у 14-му столітті болгарські монахи створили перший повний слов’янський переклад, який під назвою “Книга о постничестве” набув виняткової популярності і досі зберігається у численних списках в архівах Східної Європи. З появою книгодрукування стало очевидним, що цей хіт неминуче буде виданий і тиражним способом.

За щасливої нагоди, сталося це у славетному місті Острог 3 березня 1594 року у друкарні, патронованій відомим волинським аристократом, державним діячем і меценатом князем Василем-Костянтином Острозьким (1526-1608). Традиційно цю друкарню пов’язують з ім’ям Івана Федорова і випущеною ним 1581 року “Острозькою Біблією” − першою книгою, виданою на території України і першою повною друкованою Біблією церковнослов’янською мовою. Однак після від’їзду Федорова типографська справа тут не припинилася, друкарня накопичувала запас шрифтів і орнаментів, навіть отримала власний паперовий млин. Загалом у постфедоровський період в Острозі побачили світ 15 видань.

Традиційно, хоча й дуже гіпотетично, друк “Книги о постничестве” асоціюють з соратником Івана Федорова Петром Мстиславцем. Підставою для цього вважають ідентичність її шрифту з шрифтом “Євангелия”, випущеного Мстиславцем 1575 року у Вільні. Однак існує можливість, що шрифти потрапили в Острог вже після смерті власника під час розпродажу, адже в оформленні “Книги” проглядаються і старі друкарські форми того ж Федорова. Найвірогідніше, персонал друкарні 1594 року використав всі наявні у нього різночасові технічні засоби і в результаті з’явилася книга, за окремими деталями ідентична кільком відомим попередницям.

Структурно друкована “Книга о постничестве” розділена на три частини, кожна з яких має передмову та зміст. Тексти самого Василія Великого виділені ініціалами-ломбардами. Загалом видання налічує 604 аркуші з текстом у два кольори. На звороті титульного аркушу стоїть герб князя Василя-Костянтина Острозького, поряд зазначені його титули і посади. Оправа складається з дощок, обтягнутих шкірою з тисненням.

Слід зазначити, що друкарі не прогадали: успіх друкованої “Книги о постничестве” повторив успіх її рукописної попередниці. Точний наклад сьогодні невідомий, однак видання широко розійшлося по всій читаючій кирилицею території – за підрахунками книгознавця Євгенія Немировського, сьогодні в світі налічується 117 уцілілих примірників. Є вони і в українських книгосховищах, зокрема фонди Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського налічують аж вісім екземплярів.


Очевидно, Василь-Костянтин Острозький якось виділяв цю роботу серед продукції своєї друкарні. Про це свідчить цікавий історичний епізод: 1852 року на Волині у бібліотеці Загорівського монастиря професор Волинської духовної семінарії Амвросій Добротворський виявив примірник “Книги о постничестве” з дарчим від князя написом “Григоріу, царевичу Московскому”, датованим 14 серпня 1602 року. Нагадаємо, що претендент на російський престол Лжедмитрій Перший офіційно звався сином Івана Грозного Димитрієм. А от справжнім, хоч і приховуваним іменем самозванця Отрєпьєва таки було Григорій. Тож чи не був вибір для подарунку саме цього видання прихованим закликом Острозького до польської політичної маріонетки покаятися і піти на “постничество” в монастир?