“Мадридський Скіліца”, 12-13 ст.

Книга константинопольського куропалата (наглядача палацу) Іоана Скіліци (Ιωάννης Σκυλίτζης, 1040-1110-ті роки) “Огляд історії” (“Σύνοψις Ἱστοριῶν”) вважається одним з центральних джерел візантійської історіографії. Однак перед нами не історія Візантії у сучасному науковому розумінні. Як і годиться придворному автору, Скіліца побудував свій виклад як хроніку життя і діянь імператорів – від смерті Нікіфора I 811 року до скинення з престолу Михаїла VI 1057-го – і свідомо вмонтував у лінійку інших подібних хронік.

“Низькі” соціальні теми чи описи сусідніх народів тут практично відсутні, у кращому разі побіжні, зате більш, ніж досить війн, кровопролитних битв та хитрих дипломатичних конструкцій. Коли в цю схему безпосередньо вторгалися давні русичі, Скіліца описував і їх, але щойно вони виходили за рамки поточної візантійської політики, автор повністю втрачав до них цікавість. Тому “києворуські” сюжети в хроніці спорадичні і нерівномірно насичені, а чи не найдеталізованішим є опис епічного протистояння 971 року коаліції “скіфів” (болгар, угрів, печенігів та росів) на чолі з київським князем Святославом Ігоревичем і візантійського імператора Іоана Цимісхія, де подані подробиці окремих військових епізодів, тактичних маневрів і навіть індивідуальних поєдинків, називаються імена визначних воїнів з обох боків протистояння.

Хроніка Скіліци набула великої популярності ще у візантійський час і дійшла до нас у численних списках та у складі інших хронік. Однак єдиним її лицевим (тобто, ілюстрованим) списком є унікальна пам’ятка європейського книжкового мистецтва, яка за місцем свого постійного зберігання отримала назву “Мадридський Скіліца”.

За палеографічними особливостями вдалося встановити, що цей рукопис має не візантійське походження. Створили його, судячи з усього, десь у 12-13 ст. у скрипторії володарів Королівства Апулії та Сицілії – державного утворення, яке з’явилося в 11 ст. на півдні Італії в результаті нормандського вторгнення. У культурному вимірі це був своєрідний буфер між постримським західним світом і ще живою, хоч і помітно остернізованою Східною Римською імперією. Візантійський вплив у цьому формально франко-скандинаво-італійському королівстві був надзвичайно потужним, тому поява саме тут такої вишуканої копії з, очевидно, ще вишуканішого константинопольського оригіналу не дивує.

Доля рукопису склалася відносно щасливо: всю свою довгу історію він перебував у складі різних бібліотек. З книгозбірні південноіталійських королів книга потрапила до монастиря Сан-Сальвадор-де-Фаро у сицілійському місті Мессіна, де й затрималася аж до кінця XVI століття, коли тогочасна іспанська адміністрація вирішила побудувати на місці обителі форт. Монастир безжально знесли, а список “Хроніки Скіліци” передали на зберігання до мессінського кафедрального собору. Вже 1690 року його розгледів і “прихватизував” з собору герцог Уседа з Арагону.

Та довго насолоджуватися здобиччю аристократу не довелося: під час т. зв. “війни за іспанську спадщину” він необачно підтримав “не того” кандидата – австрійського ерцгерцога Карла. За це переможець – король Філіпп V – конфіскував маєтності зрадника, а приватну книгозбірню з численними раритетами влив до щойно створеної Королівської бібліотеки в Мадриді. З 1836 року це Національна бібліотека Іспанії (Biblioteca Nacional de España), а “Мадридський Скіліца” (відомий також під латиномовною назвою “Codex Græcus Matritensis Ioannis Skyllitzes”) збергіається тут під шифром MS Graecus Vitr. 26-2.

Нині рукопис становить солідний том з 30 зошитів і нараховує 233 пергаментних аркуша (відповідно, вдвічі більше заповнених текстом сторінок) розміром 35,5 на 27 см. Перші та останні аркуші оригіналу відсутні, натомість у 18 ст. додані кілька паперових аркушів з рукописним латиномовним титулом, де книга називається “Історією візантійських імператорів у Константинополі з 811 по 1057 рік, написана куропалатом Іоаном Скіліцею”. Первісний грецькомовний текст виконаний унціалом переважно в одну широку колонку. Чи не єдиним декоративним елементом є прості ініціали, накреслені червоним і винесені на поля. Якість виконання тексту різними переписувачами також дуже різна.

Найбільшу славу “Мадридському Скіліці” принесли його ілюстрації: у рукописі 577 поліхромних мініатюр, від однієї до трьох на сторінку. Сюжети та окремі персонажі супроводжуються пояснювальними написами. Оформлення книги не завершене, в тексті чимало пропусків для так і не створених мініатюр. Ілюстрації створювали кілька виконавців різного художнього рівня, можливо, в кілька етапів. Деякі зображення очевидно високопрофесійні, зроблені вправною рукою, деякі швидше нагадують карикатури чи дитячі малюнки. Нема сумнівів, що придворний константинопольський оригінал був набагато стилістично довершенішим, що сицілійці хоч і старалися повторити, але не змогли. Мабуть, візуальний ряд обох рукописів був єдиним в одному: і там, і там художники золотої фарби не шкодували. В результаті деякі мініатюри з особливо товстим фарбовим шаром частково обсипалися, хоча більшість збереглася непогано.

Важко сказати, наскільки доволі схематичні персонажі і сюжети малюнків відповідають історичним реаліям, а в чому є породженням уяви і стереотипів наступних поколінь. Найвірогідніше, фантазійний елемент тут переважає. Тим не менш, “Мадридський Скіліца” дає розгорнуту галерею повноколірних портретних зображень історичних персонажів візантійського світу, зокрема того ж Святослава Ігоревича, названого в тексті Свендославом. На чиєсь можливе розчарування, князь зображений без вусів, оселедця і шароварів, а бородатим і в царському одязі візантійського зразка. Переконатися в цьому на власні очі можна, переглянувши цифрові копії пам’ятки за посиланнями – тут і тут.