Найдорожче видання Російської імперії як свідчення афери

1894 року петербурзька друкарня Міхаіла Стасюлєвіча випустила найдорожчу в історії Російської імперії ілюстровану книгу. Фоліант коштував астрономічну на ті часи суму – 120 тисяч рублів сріблом – і розповідав про приватне зібрання візантійських артефактів X – XI століть мецената і колекціонера Алєксандра Звєнігородского.

Загальний наклад у 600 примірників складався з партій (по 200 екземплярів) російською, французькою та німецькою мовами. На титульному аркуші позначений 1892 рік, але повністю видання підготовлене лише 1894-го. Повна назва, зазначена на титулі: “История и памятники Византийской эмали. Сочинение Н. Кондакова, профессора Санкт-Петербургского университета и старшего хранителя императорского Эрмитажа” (СПб, 1892; VIII, 394 ст., З ст. іл., 28 ст. хромолітографії, 4 ст. шмуцтитули, 1 ст. портрет збирача). Тобто, описував раритети класик візантиністики Нікодім Кондаков. Ідея оформлення належала самому Звєнігородскому.

Німецькомовний примірник видання “История и памятники Византийской эмали”.

Книга має формат 37,3 x 28,8 см, товщина 5,4 см, блок укладений у дорогий футляр і товсту шовкову (або парчеву) суперобкладинку з витканим ім’ям і прізвищем колекціонера. Шкіряна палітурка виготовлена з білої шагрені і прикрашена тисненням, інкрустацією і емаллю, виконаними у візантійському стилі. Аналогічні візантійські візерунки, видрукувані золотом і фарбами, нанесені на обрізи книги. Видання має закладку – широку стрічку, виткану з різнокольорового шовку, золотих і срібних ниток, з вишитим висловом давньогрецького поета Евріпіда: “Розгорни ці промовисті аркуші, що прославляють мудрих”.

На першому аркуші, оформленому архітектором Іваном Ропєтом, вміщені зображення дорогоцінних каменів, що переливаються на срібному тлі (друк алюмінієм), та присвята імператору Алєксандру III. До текстової частини додані 28 аркушів із зображеннями емалей, друкованими хромолітографічним способом: шрифт текстівок відлитий спеціально для цього видання і імітував устав Остромирового євангелія, елементи оформлення імітують оформлення давньоруських рукописів. Власне емалі малювали кращі петербурзькі графіки, гравірувальні роботи виконувалися під керівництвом відомого майстра Васілія Мате, шовк для суперобкладинки і закладки виготовлялися на московській фабриці Сапожнікова, папір у Страсбурзі, палітурка у Лейпцігу фірмою “Гюбель і Денк”, ілюстрації у Франкфурті-на-Майні. Перевидання виключалося, адже всі кліше після друку були свідомо знищені. Своєрідним рекламним додатком стала монографія відомого критика Владіміра Стасова, надрукована трьома мовами тиражем 150 нумерованих примірників 1898 року.

Спеціальний кіоск у візантійському стилі, збудований у Публічній бібліотеці в Петербурзі для рекламування книги.

Видання у продаж не надходило: всі екземпляри задумувалися як підносні, тобто призначалися “коронованным особам, известным учёным и выдающимся книгохранилищам”. У Публічній бібліотеці в Петербурзі для книги був побудований спеціальний кіоск у візантійському стилі. Газети публікували імена щасливих володарів поліграфічного шедевру: велика частина тиражу опинилася за кордоном, зокрема у королів Італії, Швеції, Румунії, Бельгії, Іспанії, у еміра Бухарського, султана Турецького, імператора Австрійського та інших віп-персон. Одиничні екземпляри продавалися букіністами за дуже високою ціною – 1000 рублів золотом.

І все ж проект виявився настільки витратним, що у підсумку розорив колекціонера. Для погашення боргів Звєнігородскій мусив закласти у Лондоні свої стародавні емалі і тут сталася катастрофа. Англійська експертиза виявила, що левова частина колекції це підробка! Від пережитого шоку збирач уже не відійшов і 1903 року помер у Німеччині.

Суперобкладинка видання “История и памятники Византийской эмали”.

Збірка Звєнігородского була успадкована його сестрою, яка вирішила її продати державі, однак ціну запросила непідйомну. Комісія з фахівців відкрила нові особливості колекції: оригінальні візантійські артефакти були награбовані петербурзьким фотографом Степаном Сабін-Гусом у стародавніх храмах Грузії, а виготовлення підробок той-таки Сабін-Гус налагодив з допомогою майстра легендарної ювелірної фірми “Фаберже”, селянина Пєтра Попова. Коли фахівці засумнівалися, Попов просто взяв інструменти і по пам’яті виготовив бездоганний зразок “справжньої візантійської емалі”.

У результаті ціна колекції впала втричі. Російська держава купувати її не захотіла, натомість покупцем став знаменитий американський мільйонер Джон Пірпонт Морган. Своє придбання він пожертвував музею Метрополітен у Нью-Йорці, де воно зберігається і досі.

За матеріалами з відкритих джерел.