“О методах и приемах иностранных разведывательных органов и их троцкистско-бухаринской агентуры”. 1937

Великий терор 1937-1938 років залишив чималу документальну спадщину, однак всі ці папери були тоді суворо секретними і їх мало хто бачив. У бібліотеках та архівах зберігається тогочасна масова періодика, що відбиває ті нюанси сталінської пропаганди, які належало знати пересічному читачу. І все ж газета, як джерело поточних новин, живе один день, до того ж виконує роль універсального обгорткового матеріалу, що вочевидь підмиває її ідеологічну сакральність. Тому важливою пропагандистською складовою сталінської імперії була масова агітаційна література – книги і брошури. Вони забезпечували правильне сприйняття керівних месиджів, насамперед, держслужбовцями і партійним активом.

Фактично йдеться про методичні настанови провідникам керівної лінії на місцях, а у ситуації Великого Терору це означало буквальне втягнення десятків тисяч функціонерів у механізм безпрецедентно масових репресій. Подібні видання виходили і до, і після тієї кампанії, однак саме тоді їхня істерична тональність, здається, сягла апогея.

Відкрив сезон, як і годиться, сам Сталін доповіддю “О недостатках партийной работы и мерах ликвидации троцкистских и иных двурушников” на пленумі ЦК ВКП(б) 3-5 березня 1937 року, яку “Партиздат” негайно випустив 66-сторінковою брошурою 50-тисячним накладом. Далі пішли нескінченним потоком переспіви і інтерпретації: “Уроки вредительства, диверсии и шпионажа японо-немецко-троцкистких агентов” В. Молотова, “О некоторых коварных приемах вербовочной работы иностранных разведок” С. Уранова, “О капиталистическом окружении и троцкистских резервах” Д. Мануїльського, “Подрывная работа разведок капиталистических стран и их троцкистско-бухаринской агентуры” А. Вишинського і безліч інших подібних назв. Вражають наклади – по 100-150 тисяч кожний.

Та навіть у цьому досить одноманітному ряду виділяється 32-сторінкова публікація “О некоторых методах и приемах иностранных разведывательных органов и их троцкистко-бухаринской агентуры”, що є переробленою доповіддю такого собі Леоніда Заковського на Ленінградській обласній партконференції та нараді секретарів парткомів Ленінграда навесні 1937 року. Виділяється не так змістом, як особою автора.

“Леонід Михайлович Заковський” це псевдонім етнічного латиша Генріха Ернестовича Штубіса, одного з провідних організаторів Великого Терору. Кадровий чекіст, він безпосередньо проводив репресії у найбільших адміністративних центрах СРСР: 1937-го року як начальник Ленінградського, а 1938-го – Московського управлінь НКВС. Через руки “Леоніда Михайловича” пройшли десятки тисяч жертв, причому він з задоволенням сам брав участь у тортурах та розстрілах. Великий Терор став вершиною його кар’єри, у якій, на жаль, були й українські сторінки. Під час НЕПу Штубіс-Заковський очолював Подільський та Одеський губвідділи ГПУ. У жовтні 1937 року саме він організував розстріл у карельському урочищі Сандармох 1111 в’язнів “Соловецького етапу”, з яких біля двохсот були з України, зокрема кращі представники її творчої інтелігенції.

Зрозуміло, що писати довгі тексти вкрай заклопотаному “Леоніду Михайловичу” було ніколи. До того ж, він навряд чи вмів це робити взагалі, адже мав лише два класи освіти. Тим не менш, брошура під прізвищем Заковського не просто вийшла гігантським мільйонним тиражем, а й стала основою для розширеного 216-сторінкового збірника “О методах и приемах иностранных разведывательных органов и их троцкистско-бухаринской агентуры”, що з’явився тиражем 300000 примірників і розійшовся по всій країні. Мабуть, “автору” сподобалося, бо у 1937-му з’явилася ще одна “його” брошура під назвою “Шпионов, диверсантов и вредителей уничтожим до конца!”.


Доля Штубіса-Заковського була типовою для більшості його колег. Ще до закінчення кампанії навесні 1938 року він був звільнений з посади і взагалі з НКВС, виключений з ВКП (б) і арештований за звинуваченням у “создании латышской контрреволюционной организации в НКВД, а также шпионаже в пользу Германии, Польши, Англии”. В серпні того ж року колишнього комісара держбезпеки першого рангу розстріляли, але не забули. У січні 1939-го, обгрунтовуючи доцільність застосування тортур на новому “пост-єжовському” етапі, ЦК ВКП (б) (читайте, Сталін) не відмовив собі у специфічному задоволенні потоптатися по пам’яті свого вже мертвого виконавця (“на практике метод физического воздействия был изгажен мерзавцами Заковским, Литвиным, Успенским и другими”).

“Творча спадщина” чекіста була заборонена і переважно знищена одразу після його арешту. Уціліли тільки нечисленні екземпляри у “спецхранах”. Нині ознайомитися з матеріалами збірника “О методах и приемах иностранных разведывательных органов и их троцкистско-бухаринской агентуры” можна онлайн за посиланням.