“Енеїді” І. Котляревського – 220 років!

2018-ий – ювілейний рік для такого знакового твору української літератури, як “Енеїда” Івана Котляревського (1769-1838). Рівно 220 літ тому вийшли з друку перші три частини поеми. Однак ще до офіційної публікації “Енеїда” була надзвичайно популярною серед народу, поширювалася у рукописах.

Один із таких рукописів потрапив до багатого конотопського шляхтича Максима Парпури (1763-1828). Будучи людиною освіченою, Максим Йосипович зрозумів, що перед ним твір, який заслуговує на широку читацьку аудиторію та домігся дозволу цензури на публікацію. За сучасними мірками вчинок нібито буденний, але для тих часів – досить-таки сміливий, адже поема містила чимало дошкульної іронії на адресу пануючої верхівки.

Видав Парпура книгу власним коштом у Петербурзі (1798), але без відома автора. Цей вчинок надзвичайно обурив Котляревського, він дорікнув видавцю, що той надрукував “Енеїду” “почти испорченную”. Пізніше, в особисто підготовленому виданні поеми, Котляревський помстився Парпурі, додавши в описі пекла 82-гу строфу:

Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику:
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку,
Чужеє оддавав в печать;
Без сорома, без Бога бувши
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.

Звичайно, зазіхання на інтелектуальну власність – річ не надто приємна, але гнів Котляревського був дещо перебільшений. По-перше, Парпура взяв на себе лише функцію видавця і мецената, а ім’я автора твору не приховував. По-друге, про бажання збагатитися від гонорару говорити смішно, адже Максим Йосипович був людиною багатою (по смерті він заповідав Конотопській повітовій школі, Чернігівській гімназії і Харківському університету по 1600 рублів, а Конотопському шпиталю – 40000 рублів).

Друге видання поеми вийшло в Петербурзі 1808 року в друкарні Івана Глазунова (1786-1849) та було дослівним відтворенням “парпурівської” “Енеїди” з виправленими друкарськими помилками.

У авторській редакції поема виходить вже 1809 року: це видання істотно відрізнялося від попередніх, адже містило нову ІV-ту частину, а до перших трьох частин додавалися нові строфи. Перед смертю Котляревський почав готувати найповніше видання поеми, заново її відредагував, додав V-ту і VІ-ту частини і за 2000 рублів продав право на публікацію харківському книговидавцеві О. Волохинову. На жаль, твір був надрукований вже після смерті автора в 1842 році.

Чотири вищезгадані видання “Енеїди” є базою для її текстового вивчення. Усі пізніші публікації не мали на меті детально дотримуватися авторського тексту, й інколи містили довільні виправлення. Чималий науковий інтерес становить текст перших трьох частин поеми, надрукований літературознавцем Павлом Житецьким (1836-1911) з рукописного списку 1799 року, який належав київському протодиякону Заградському.

Цікавим є видання творів І. Котляревського під редакцією С. Єфремова, з ілюстраціями В. Корнієнка і заставками І. Бурячка. Книга вийшла друком 1918 року – в період короткого життя Української Народної Республіки.

Гумор Котляревського бадьорив дух українців і в роки Другої світової війни: одне з видань “Енеїди” побасило світ 1944 року.

За матеріалом Олени Фетісової