“Русская правда” Павла Пєстеля, 1824

У фондах Державного архіву Російської Федерації серед паперів слідства у справі декабристів зберігається рукопис одного з перших проектів демократичної перебудови Російської імперії. Цей унікальний документ, створюваний 1824 року керівником “Южного общества” полковником Павлом Пєстелєм, отримав пафосну назву “Заповедная государственная грамота великого народа российского, служащая заветом для усовершенствования России и содержащая верный наказ как для народа, так и для временного верховного правления, обладающего диктаторскими полномочиями” або коротше – “Русская правда”.

Найцікавіше, що писав його Пєстель на Вінничині, де з 1818 року служив у складі 2-ї армії, а з 1821-го був командиром Вятського піхотного полку. Постійним його місцем проживання, а отже і створення конституційного проекту, був старосвітський двоповерховий особняк з колонами у Тульчині (на жаль, ця пам’ятка лишилася тільки на фотографіях). Члени “Южного общества” обговорювали проект у різних місцях, інколи у залі тульчинського будинку офіцерського зібрання (нині тут музей декабристів), а найчастіше у скромній лісовій сторожці сусіднього села Кирнасівки.

Портрет-мініатюра, виконаний свинцевим олівцем, з приватної колекції Андрєя Рудєнцова (Москва, РФ). Дослідники вважають, що тут зображений полковник Павєл Пєстель (1793-1826).

Будинок у місті Тульчині Вінницької області, де у 1818-1825 роках жив Павєл Пєстель. Споруда втрачена.

Саме по дорозі від Кирнасівки у Тульчин Пестеля у грудні 1825 року заарештували і ще довгих два роки слідство не могло дошукатися рукопису “Русской правды”. Аж 1827-го вдалося “розколоти” когось з арештантів, після чого з Петербургу був присланий офіцер, який і вилучив крамольні папери з тайника кирнасівської сторожки. Пєстелю ця знахідка, втім, зашкодити вже не могла – у липні 1826 року він разом з побратимами був страчений на кронверку Петропавлівської фортеці і похований там же як державний злочинець.

Один з аркушів рукописного варіанту “Русской правды”, вилученого у сторожці села Кирнасівки біля Тульчина. Нині зберігається серед паперів слідства у справі декабристів (ГАРФ, ф. 48, оп. 1, д. 10, л. 61-139).

У радянський час декабристи, згідно канонізованої роботи Леніна, увійшли до героїчного загальнодержавного пантеону, зокрема була музеєфікована та супроводжена невеликим пам’ятником кирнасівська сторожка. Нині, судячи з усього, ці місця напівзабуті, а меморіальні об’єкти продовжують нищитися і зникати.

Химерний прояв ранньорадянського агітпропу − цукеркова обгортка з зображенням Павла Пєстеля.

Стосовно ідей, які Пєстель прагнув втілити у своїй конституції, то для нас вони становлять інтерес переважно як свідчення суспільно-політичної думки минулого, хоча в нинішній Росії досі знаходять своїх шанувальників. Скажімо, полковник прагнув демократичного перетворення імперії на парламентську республіку, виступав за загальну громадянську рівність, але бачив цю нову державу жорстко-унітарною, визнаючи національні права хіба що за поляками. Українська проблематика пройшла повз його увагу абсолютно.

Деякі моменти документу настільки особистісні, що зрозуміти їх мотивацію уже дуже важко. Скажімо, новою столицею Пєстель чомусь бачив Нижній Новгород, який пропонував перейменувати на… Владімір. А от справжній історичний Владімір, названий так ще за Київської Русі, мав перетворитися на Клязмін, за назвою місцевої річки Клязьми. Втім, проект так і не був завершений, дійшов до нас у кількох чорнових варіантах, тому сприймати його треба саме як робочий матеріал.

Як відомо, уцілілі декабристи були помилувані і відпущені з місць заслання тільки у 1860-х роках, за Алєксандра ІІ. “Русская правда” лишалася під забороною ще кілька десятиліть і була опублікована окремим виданням вже після першої революції, у Петербурзі 1906 року.

Зараз її текст широко розповсюджений, ознайомитися з ним можна, наприклад, тут.

Продубльовано на ФБ-сторінці