Галицьке Євангеліє, 1144

Галицьке Євангеліє вважається найдавнішим точно датованим кириличним четвероєвангелієм, тобто рукописом, який містить чотири канонічні євангелія. Анонімний писець на аркуші 111зв. закінчив текст приміткою про те, що «в лѣто (6652) написашѧсѧ кнігы сіи дньи, почѧты пѣсати октѧбрѧ въ (1), а кончѧшѧ сѧ ноѧбрѧ въ (9)», отже вся робота була зроблена від 1 жовтня до 9 листопада 1144 року. Хоча місце створення пам’ятки ніде не зазначене, палеографічні особливості вказують на книжників Галицького князівства.

Очевидно в цих місцях вона і лишалася у вжитку до початку 14 століття, коли з якихось причин була доповнена новонаписаним синаксарем (описом церковних свят) і місяцесловом, також виконаними у галицьких рукописних традиціях. Наостанок книгу наново переплели. У цей час рукопис залишив місце свого початкового знаходження і потрапив до рук якогось Якова, який передав євангеліє до іншого храму. Залишки вкладного запису, на жаль, не доносять назву цієї церкви, лише короткий поминальний список Якових родичів.

Розворот аркушів 68зв. – 69. З аркуша 69 художнім ініціалом починається текст Євангелія від Марка.

Наприкінці 16 століття рукопис виявляється в Успенському кафедральному соборі Крилоса – поселення, що виникло на місці давньоруського Галича (нині село в Івано-Франківській області). Саме в ті роки неподалік однойменної споруди княжих часів був збудований новий Успенський храм і, вірогідно, в процесі його спорудження був задіяний відомий православний релігійний діяч, єпископ Львівський і Кам’янець-Подільський Гедеон (Балабан, 1530-1607). Його пам’ятний запис 1576 року зберігся на 228-му аркуші Галицького Євангелія. Чи була книга вкладним даром владики Гедеона, чи він просто лишив на ній свій автограф, невідомо.

Наступний запис, що проливає бодай якесь світло на історію пам’ятки, міститься одразу під текстом митрополита Гедеона і належить іншому визначному православному діячеві – митрополиту Молдови Дософтею (Баріле, 1624-1693). Владика Дософтей прагнув політичного та культурного відродження своєї батьківщини, спираючись на допомогу Московського царства. На отриманому з Москви обладнанні з його благословіння у Молдові відродилося книгодрукування, сам він чимало мандрував і десь у цих мандрах отримав у власне розпорядження Галицьке Євангеліє. Це й засвідчує його запис 1679 року.

Аркуш 228. Під закінченням євангельського тексту автографічні записи митрополитів Дософтея (Баріле, 1624-1693) і Гедеона (Балабана, 1530-1607).

Митрополит збирався повернути книгу назад у Крилос, але, очевидно, так цього і не зробив. Рукопис опинився в Москві у справщика (коректора) Печатного двору ієромонаха Тимофія. 1699 року після Тимофієвої смерті книга увійшла до бібліотеки Московського Печатного двору, а 1786-го за імператорським указом разом з іншими стародавніми книгами була передана у Московську Синодальну бібліотеку. 1920 року пам’ятка надійшла у відділ рукописів Державного історичного музею (ГИМ), де зберігається донині під шифром Син 404.

Сьогодні кодекс складається з 260 пергаментних аркушів (23 х 16 см): перші 228 є оригіналом 1144 року, решта додані на початку 14 століття. Текст майже не прикрашений, євангельська частина виконана чорним чорнилом і (окремі літери і слова) червоним (кіновар’ю). Початок кожного з чотирьох євангелій позначений художніми ініціалами. Доповнення 14 століття містить дві художні заставки та контурні ініціали. Обладинка датована 18-м століттям.

Розворот аркушів 242зв. – 243. Додаток початку 14 століття.

Трьохтомне наукове видання Галицького Євангелія у 1882-1883 роках здійснив відомий російський археограф, єпископ Углицький Амфілохій (Сергієвський-Казанцев, 1818-1893). З цифровою копією оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Продубльовано на ФБ-сторінці