Остромирове Євангеліє

Одна з найвидатніших пам’яток старослов’янського письменства в давньоруській редакції, до виявлення в 2000 році Новгородського кодексу вважалася найдавнішою книгою, яка була створена на Русі. «Остромирове Євангеліє» містить євангельські читання для неділі і свят. Переписане 1056—1057 рр. з староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який у книзі названий «близьким» родичем князя Ізяслава Ярославича (за гіпотезою Анджея Поппе, згадана в надписі дружина Остромира Феофана могла бути донькою Володимира Святославича та Анни Візантійської).

За гіпотезою Юрія Диби та Ігоря Мицька походження протографу книги слід пов’язувати зі скрипторієм чеського бенедиктинського слов’янського монастиря в Сазаві, про що свідчить її місяцеслов та художнє оформлення. Вірогідно також, що у Києві могли знайти прихисток і сазавські монахи-вигнанці.

Євангеліє-апракос, написане великим красивим уставним письмом, причому розмір літер поступово зростає до кінця книги (від 5 мм до 7 мм). Текст написаний двома стовпчиками по 18 рядків на сторінці площею біля 20×24 см. Численні багатобарвні ініціали, фігурні заставки, зображення євангелістів (Іоана, Луки і Марка), які виконані з вражаючою майстерністю. В тексті вживається кіновар. Рукопис складається з 294 аркушів доброго пергаменту, проте не найвищої якості: є листи із зашитими розрізами та з дірками, які були в аркуші ще до написання тексту.

Ініціали, які яскраво розфарбовані зеленою, червоною, блакитною і білою фарбами та обведені чистим (накладним) золотом — найпомітніша особливість художнього оформлення Остромирового Євангелія. Кожен з них оригінальний, відрізняється особливим малюнком і комбінацією кольорів. Загадковими для дослідників залишаються східні риси в малюнках заголовних літер, що зображають голови хижих птахів і фантастичних химер — крокодилів та саламандр. У складний геометричний орнамент ініціалів вміло вписані і людські обличчя (у профіль або фас).

Рукопис особливо цікавий тим, що в його кінці переписувач детально розповів про обставини виготовлення і про час роботи.

Зберігався рукопис у Софійському соборі в Новгороді. Вважається, що воно вперше було виявлено в 1701 році (зазначено в описі одного з храмів московського Кремля). У 1720 році перевезене за наказом Петра I в Санкт-Петербург. Потім сліди його губляться до 1805 року, коли воно було виявлено серед речей у гардеробі померлої Катерини II. Олександр I розпорядився передати книгу до Імператорської публічної бібліотеки (нині Російська національна бібліотека ім. М. Салтикова-Щедріна, Санкт-Петербург), де вона зберігається й донині.

Рукопис був прикрашений окладом з коштовним камінням, через що у 1932 році, розбивши вітрину, його викрав водопровідник. На щастя, зловмисник, відірвавши палітурку, викинув книгу в шафу, де її незабаром знайшли. Заново переплітати рукопис не стали.

З початку XIX століття почалося наукове вивчення пам’ятки. Вперше «Остромирове Євангеліє» було видане А.X. Востоковим в 1843 р. з додатком короткої граматики словника та грецького тексту. Для цього видання (не факсимільного, а набірного) був виготовлений спеціальний слов’янський шрифт, який був покликаний якомога точніше відтворити почерк оригіналу. Пізніше вийшли й факсимільні видання (чорно-біле 1883 року; кольорове подарункове у форматі оригіналу: Ленініград: Аврора, 1988). Неодноразово видавався текст пам’ятки. Його уривки входили до обов’язкової програми шкіл у царській Росії.

В Інтернеті «Остромирове Євангеліє» розміщене в різних варіантах на різних сайтах. Зокрема, PDF-файл оригіналу дивіться у нас. З виданням 1843 року можна ознайомитися на ресурсі “Рукописные памятники Древней Руси” (частини перша, друга, третя і четверта). Докладна історія зберігання і вивчення пам’ятки викладена на сайті Російської національної бібліотеки.