Грамота Вселенського собору про введення патріаршества у Москві. 1590

У Російському державному архіві давніх актів (РГАДА) зберігається унікальна грамота Вселенського (Константинопольського) собору 1590 року про встановлення патріаршества у Московській державі. Вона була відреставрована відносно недавно – у 2001-2003 роках – фахівцем Всеросійського художнього науково-реставраційного центру ім. академіка І. Грабаря Галиною Биковою.

Документ привіз до Москви у травні 1591 року Тирновський митрополит Діонісій, згодом грамота зберігалася в архіві Посольського приказа та Московському головному архіві Міністерства іноземних справ, звідки 1925 року потрапила до Державного архіву феодально-кріпосницької епохи (ГАФКЭ), правонаступником якого є РГАДА. Нині знаходиться у складі Колекції унікальних одиниць збереження (РГАДА, ф. 52, оп. 2, ед. хр. 5, л. 2).

Патріарше достоїнство було надане Московському митрополиту Іову особисто Вселенським патріархом Єремією II у травні 1589 року після складних переговорів з урядом Бориса Годунова, який фактично управляв тоді Російським царством за царя Федора Іоановича. Під час перемовин Єремія перебував у Москві під домашнім арештом і значним моральним тиском російської сторони. Видана тоді ж Уложенная грамота, крім всього іншого, містила виклад нині сумно- (а для когось славно-) звісної концепції “Третього риму”: “Великое Росийское царствие, Третей Рим, благочестием всех превзыде”.

Одноосібні дії Патріарха Єремії викликали неоднозначну реакцію на православному Сході: проти них, зокрема, виступив авторитетний каноніст і богослов Мелетій Пігас, що став 1590 року Александрійським патріархом. На його переконання, рішення Єремії було обумовлене насильством і хитрістю з боку росіян. Для розвіювання сумнівів і підтвердження московської Уложенної грамоти у Константинополі (Стамбулі) у 1590 і 1593 роках були проведені аж два собори, які, своєю чергою, після всіх дискусій, видали підтверджуючі грамоти, скріплені численними підписами ієрархів.



Грамота Вселенського собору 1590 року до і після реставрації.

Загалом, лідери тогочасного світового православ’я визнали Іова і його наступників патріархами, “відігравшись” лише на московській вимозі посісти третє “за честю” місце після патріархів Вселенського та Александрійського. Інакше, ніж демонстрацією зневаги від нахабного неофіта, цю забаганку сприйняти було неможливо.

Збережена у фондах РГАДА грамота від травня 1590 року є першою зі згаданих двох грамот, а, отже, фіксує першу, більш щиру і відверту, реакцію на появу нового патріаршества. Свідченням складного процесу “дотискання питання” є, з одного боку, присутність тут підпису того самого Мелетія Пігаса, а з іншого – скандальний, графологічно доведений факт, що зі 105 підписів учасників собору не менше 70 виявилися фальшивими. Тобто, ієрархи, хоч і проголосували за визнання Московського митрополита патріархом, але, найшвидше, спробували ухилитися від документального засвідчення свого рішення. Тому їхні підписи, очевидно, змушені були підробити якісь канцеляристи з апарату Вселенської патріахії.

Втім, процес тривав і вже на грамоті 1593 року на пряму вимогу Москви всі ієрархи підписалися власноруч.

* * *
Ця публікація продубльована на ФБ-сторінці.