8 жовтня 2021 р. науковці Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С. Грушевського НАН України провели круглий стіл на тему «Національна та регіональні ідентичності: спільне та особливе у процесі розбудови успішної України». Круглий стіл проводився в рамках дослідницького проєкту «Структурна різнорідність території як складова формування національної ідентичності українців у першій половині ХХ ст.» відповідно до цільової комплексної програми наукових досліджень НАН України «Соціокультурний простір України у формуванні національної стратегії: територіальні ідентичності, ідентифікаційні символи, ментальні практики».
Загалом в круглому столі взяв участь 21 науковець. Із них: 6 докторів історичних наук, 1 доктор філологічних наук; 1 кандидат технічних наук, 8 кандидатів історичних наук, 1 кандидат філософських наук, 1 доктор філософії. Регіонально були представлені: Київ, Вінниця, Івано-Франківськ, Одеса, Ніжин, Крути. Від імені адміністрації інституту учасників круглого столу привітав доктор історичних наук, заступник директора з наукової роботи інституту Олександр Маврін. Доповідачі охопили різні аспекти національної та регіональної ідентичностей. Загалом можна виокремити декілька блоків проблем, які розглядалися учасниками: вплив Української революції (1917-1921 рр.) на формування національної ідентичності конкретних особистостей та української нації загалом; віровизнавчий чинник і його вплив на процеси ідентифікації; ключові питання регіональної ідентичності в умовах децентралізації; комеморативні практики і їхня роль у сучасних ідентифікаційних процесах; політика ідентичності: сучасний досвід.
Як наголошують дослідники, слід розрізняти ідентифікацію (само ідентифікацію) і політику ідентифікації, остання є інструментом держави для єднання суспільства навколо відповідних цінностей. сутнісних смислів повсякдення й сприяє конкурентоздатності нації та держави у світовому просторі. В умовах децентралізації взаємопов’язаність та взаємозалежність національної і територіальної ідентичностей виступають як провідні чинники формування конкурентоздатної держави, стають мотиваторами формування почуття гідності як окремого громадянина, так і нації загалом.
Доктор історичних наук, професор Ігор Гирич у доповіді «Імперські і національні ідентичності початку ХХ ст.: особистість у пошуку самовизначення» застановився на складнощах трансформації імперської ідентичності, яка тісно пов’язана і залежить від особистого вибору людини. Розглянув ідентичність як модерне явище. Окрім того, він наголосив на тому, що людина може змінювати свою ідентичність не лише під впливом історичних чи життєвих обставин, а й в залежності від особистої самосвідомості, рівня освіченості.
Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Михайло Ковальчук у доповіді «Від російського офіцера до українського командарма: військова кар’єра й громадська діяльність М. Омеляновича-Павленка (1878 – 1952)» проаналізував життєвий шлях військового діяча, показав провідні чинники становлення національної ідентичності конкретної особи під впливом Української революції та її тривкість навіть в умовах еміграції.
Однією зі складних проблем, які довелося розв’язувати українським політичним діячам в ході революції було національне питання. Адже під час Великої війни відбулися значні зрушення не лише у військовій, економічній, соціальній та політичній сферах життя Російської та Австро-Угорської імперій, а у своїй сукупності вони спричинилися до зростання національного самоусвідомлення населення обох імперій, що своєю чергою стало потужним каталізатором їхньої руйнації. У ході Української революції (1917 – 1921 рр.) на теренах України вирішувалося не лише власне українське національне питання – боротьба за незалежність держави, а й польське, єврейське та російське. Власне ці найчисельніші національні меншини, що проживали на теренах України, у пошуках способів самовизначення як на спільнотному, так і на особистісному рівні впливали на перебіг революції, а часом і визначали вектори її розвитку. Про політичний вибір одного із представників польської меншини в Україні у своїй доповіді «Станіслав Стемповський в добу Української революції 1917 – 1921 років (до питання «українізму» в польській політичній думці )» проаналізував Максим Потапенко, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.
Перша світова війна спричинила появу такої категорії людей як переміщені особи. Це – біженці, полонені, вихідці із Галичини, Волині, Буковини, які через обставини війни опинилися на Великій Україні і брали активну участь у процесі державотворення в період Української революції (1917 – 1921 рр.). Про вплив цього чинника на прискорення національної ідентифікації українців оповіла у своїй доповіді «Чинник переміщених осіб у процесах державотворення та національної ідентифікації у період Української революції(1917–1921 рр.)» Галина Басара-Тиліщак, кандидатка історичних наук, науковий співробітник відділу історії української революції (1917–1921) Інституту історії України НАН України.
У процесі національної ідентифікації українців революційні події 1917 – 1920-х років мали визначальне значення. Упродовж ХХ ст. рух за відновлення незалежності України продовжувався як в самій Україні, так і українськими політичними емігрантами за її межами. Кандидатка історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Юлія Горбач у доповіді «Збереженість української ідентичності політичними емігрантами (на прикладі родини Олександра Олеся)» проаналізувала страдницький шлях одного із найяскравіших поетів першої половини ХХ ст. М. Грушевський аналізуючи поезію О.Олеся наголошував, що «Після незрівнянно гарних, але тільки принагідних настроїв навіяних природою у Шевченка, по кількох розкішних, але теж тільки рідких образах природи у Куліша, вперше в Олесю природа Східної України дістала свого закоханого співця, котрого їй бракувало». О.Олесь виїхав за кордон із дипломатичною місією, а виявилося, що опинився в еміграції, і тільки через декілька років дружина і син Олег Кандиба (Ольжич) змогли переїхати до нього із УСРР. Багато було бажаючих заагітувати і повернути Олеся на батьківщину. Один із них Павло Тичина, якому Олесь із сумом відписав у 1928 р. «І ти продався їм, Тичино, І ти пішов до москаля? О, бідна мати, Україно, В журбі головонька твоя». О.Олесь повернувся в Україну незалежну. 29 січня 2017 р. його перепоховали в Києві на Лук’янівському цвинтарі.
Важливим чинником як на регіональному, так і на загальнодержавному рівні є увічнення памяті провідних діячів українського національно-визвольного руху. Богдан Галайко, кандидат історичних наук, начальник Центрального міжрегіонального відділу УІНП, м. Вінниця представив доповідь «Вшанування подій української революції (1917-1921 рр.) на Поділлі».
Одним із визначальних чинників національної ідентифікації українців є релігійний. Він не лише є своєрідним представленням духовного світу людини, її ціннісних орієнтирів, визначення буднів і свята, а й виокремлює культурну традиційність як таку. Докторка історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С. Грушевського НАН України Ірина Преловська виголосила доповідь «Українізація церковного життя в документах Української Автокефальної Православної Церкви у 1920-х рр.». А доповідач Сергій Здіорук, кандидат філософських наук, доцент, провідний науковий співробітник відділу гуманітарної політики та розвитку громадянського суспільства Національного Інституту стратегічних досліджень, заслужений діяч науки і техніки України у доповіді «Вплив релігійних чинників на національну ідентичність українців в умовах агресії Росії» зосередився на використанні релігії як чинника, який не лише впливає на формування національної ідентичності нації, а за певних умов може виступати як значна руйнівна сила. Він також вніс пропозиції, спрямовані до органів державної влади. Учасники круглого столу їх підтримали.
Поряд із іншими ознаками важливим чинником національної ідентифікації є мова і мовлення (тобто спосіб передачі інформації). Доктор філологічних наук Анатолій Ціпко в доповіді «Культурний простір українського мовосвіту: досвід комунікативної тяглості» наголосив на тому, що мова як соціокультурне явище визначає й свідомість людини, яка оперує не лише знаками, символами, а й, що важливо, засобами та способами комунікації. Застановився також і на питанні внеску українців у мовно-культурну традицію росіян.
Важливим блоком питань, які дискутувалися була проблема взаємодоповнюваності національної і регіональної ідентичностей. Так Олег Бузун – голова Крутівської територіальної громади (Чернігівська область), доктор філософії виголосив доповідь «Ключові питання формування національної і регіональної ідентичності в умовах децентралізації». Поліна Барвінська, докторка історичних наук, професорка, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова у доповіді «Міські пам’ятники як інструмент конструювання регіональної ідентичності одеситів в роки незалежності» проаналізувала різні тренди, які несуть пам’ятники та охарактеризувала сутність інформаційних посилів міського простору Одеси. Доктор історичних наук, професор,завідувач кафедри теорії та історії держави і права Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (м. Івано-Франківськ) Сергій Адамович у доповіді «Етнополітичні особливості Донбасу в контексті національної ідентичності» акцентував увагу на тому, що науковці ще в кінці 1990-х – на початку 2000-х років неодноразово наголошували на необхідності реагування на виклики, які фіксувалися у суспільстві регіонів Луганщини і Донеччини; на домінуванні регіональної ідентичності. Проте центральна влада не надавала достатньої уваги політиці формування української національної ідентичності, а натомість російські впливи переважали як засобах комунікації, так і в системі освіти, культури, економічного розвитку. Дерадянізація і декомунізація цих регіонів відбувалася повільно й не базувалася на відповідальності місцевої влади за їхнє майбутнє. Проблемам декомунізації була присвячена доповідь Богдана Короленка, кандидата історичних наук, заступника директора Центрального державного архіву зарубіжної україніки «Декомунізація та її вплив на формування національної ідентичності українців». Він поділився досвідом проведення декомунізації на загальнодержавному рівні, а також акцентував увагу на тому, що регіональна влада не завжди надавала належної уваги процесам перейменування населених пунктів, поверненню історичних назв та увічненню українських визначних діячів. Це відбувалося через незнання історії міст і сіл та неподолану радянську ідентичність представників виконавчої влади на місцях. Про подібні явища наголошував і Дмитро Гордієнко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України в доповіді «Топонімічні зміни на адміністративній мапі України: здобутки та втрати у світлі формування національної ідентичності українців».
Захисту українського кіберпростору та сучасним технологіям його опанування й використання присвятив свою доповідь Іван Галенко, кандидат технічних наук, віце-президент Міжнародної академії геоінформатики «Кіберджура: облаштування всесвітнього українського кіберпростору».
Докторка історичних наук, професорка, завідувачка відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Валентина Піскун зосередила увагу на темі «Смислово-ціннісні орієнтири української національної ідентичності». Вона наголосила на тому, що в сучасному світі йде запекла боротьба за ідентичності. Конкуренція у світі не обмежується лише боротьбою за ресурси, а й охоплює сферу культури, освіти, науки й під особливою опікою перебувають засоби комунікації та смислово-ціннісні орієнтації продуковані ними суспільствам. За 30 років незалежності України здійснилися значні зсуви у формуванні національної ідентичності всіх громадян держави у напрямку самоусвідомлення приналежності до певної території як власного життєвого простору та запов’язання перспектив розвитку з орієнтацією на європейські цінності. Як і на початку ХХ ст. українська національна ідентичність почала конкурувати із російськістю як такою не лише в межах України, а й поза її кордонами. Руйнація стереотипів російської культурної вивершеності і досконалості підточувала не лише базові засади «русского мира», сформованого у часи СРСР, а й значно вплинула на зменшення прибутків його контрагентів. Окрім того, у процесі поступального розвитку України, української освіти й освіченості її громадян зростала і їхня національна самосвідомість. Про це засвідчили процеси, які відбувалися під час революції Гідності: громадяни стали на збройний захист своєї Батьківщини, її територіальної цілісності. А отже, боротьба за національну ідентичність є основною складовою у відстоюванні незалежності країни її конкурентоздатності.
Під час проведення підсумків було висловлено низку пропозицій до органів державної влади.
