Рік, що минає, в житті Інституту був надзвичайно складним за багатьма параметрами. Насамперед фінансовими, адже фінансування заробітної плати впродовж 11 місяців здійснювалося на рівні 49–50 відсотків від потрібного. Лише у грудні, як і в попередні роки, вдалося вийти на повноцінну оплату праці наших науковців. Допікав короновірус, і багато хто зі співробітників піддалися йому. Наші основні постачальники джерел – архіви та бібліотеки – дуже повільно відновлювали роботу після локдауну-2020.
Попри все це результати здійсненої наукової праці, вихід друкованої продукції – наш основний показник – не може не вражати. За рахунок фінансування пріоритетних досліджень Президією НАН України, пошуку різноманітних інших джерел фінансування в Україні та за кордоном, завдяки допомозі наших партнерів упродовж 2021 р. друком вийшло майже 40 повноформатних видань – монографії, збірники документів, публікації окремих писемних пам’яток, покажчики, збірники наукових праць тощо.
Виданнями Інституту істотно поповнено вітчизняну Грушевськіяну. Не вдалося вирішити проблему державної підтримки видання Зібрання творів Михайла Грушевського, не дивлячись на всі наші спроби зрушити питання з місця. Але два чергові томи нової серії «Студій та джерел», два томи щоденника Михайла Грушевського за 1902–1914 роки стали вагомим внеском у джерельне підґрунтя дослідження життя та діяльності, наукової й творчої спадщини корифея української соціогуманітаристики. За це окрема поляка Ігорю Гиричу, Валентину Кавуннику, Світлані Паньковій, яка підготувала щоденник до друку.
Завершено видання англійською мовою основної праці вченого – «Історії України-Руси», що здійснювалося за участі науковців Інституту Мирона Капраля, Ярослава Федорука.
Продовжувалося опрацювання джерельної спадщини ранньомодерної України. Це публікація «Присяги Гадяцького полку 1718 року» (упорядн. Іван Синяк), «Територія, мережі поселень, персональний склад запорозького козацтва сер. 1770 – поч. 1780-х років» (упорядн. Петро Бойко, Віктор Брехуненко, Андрій Заяць). Остання праця є великим компендіумом джерел з історії Запорожжя останніх десятиліть його існування, розкриває механізм встановлення російської гегемонії на колишніх запорозьких землях, доводить активну роль запорожців у господарському та адміністративному засвоєнні регіону.
Значну увагу було звернено на неординарні джерела з минулого Слобожанщини: Світлана Потапенко опублікувала дослідження і документи (судові справи) про адвокатів цього регіону, що традиційно перебуває у затінку Гетьманщини, а Олег Однороженко дослідив історичну Слобідську геральдику. Активно розробляється епістолярна спадщина видатних українських учених: «Віктор Петров. Листи до Софії Зерової», упорядн. Вікторія Сергієнко, «З епістолярної спадщини Леоніда Білецького», упоряди. Юлія Горбач.
Монографії, підготовлені провідними науковцями інституту, присвячені актуальним проблемам історіософії: Володимир Потульницький, Деміург. Історіософія Омеляна Пріцака; Ігор Гирич, Українська історія: через ідентичність до держави. Вагомим внеском до досліджень зі спеціального джерелознавства стали монографії Олега Мальченка «Інформаційний потенціал гарматних стволів XV – початку XIX ст.»; Андрія Гречила «Герби та прапори міст і сіл України».
Уже традиційною є увага науковців Інституту до джерел релігійного життя України переламних часів: Станіслав Волощенко. Устав церковний Єрусалимський останньої третини XV – другої третини XVII ст.: кодикологічне дослідження кириличних списків, збережених в Україні; Замойський провінційний собор Руської Унійної Церкви 1720 року, Книга 1: Діяння та постанови (упорядн. Ігор Скочиляс, Ірина Скочиляс та ін.).
Невтомний працівник на ниві археографії Юрій Андрійович Мицик додав до свого величезного наукового доробку чергові томи «Сіверщини гетьманських часів» (т. 3), «Документальна спадщина монастирів Гетьманщини» (т. 4), переклад українською мовою цінної пам’ятки середини XVII ст.: Самуель Грондський. Історія козацько-польської війни (у трьох книгах).
Завершено багаторічну серію публікації графіті Софії Київської, що стала плодом титанічної праці В’ячеслава Корнієнка. Без перебільшення можна назвати таку працю значним прирощенням знань про минуле, і водночас інноваційним проривом: адже до наукового обігу введено великий масив абсолютно нових джерел.
Знаменною подією року, що минув, став захист дисертації Олександра Сухомлина. Випускник нашої аспірантури не тільки вперше в історії нашого Інституту захищався у разовій спеціалізованій вченій раді, здобув звання доктора філософії, але й встиг до захисту опублікувати монографію.
Здобувачі вчених звань 2021 року заслуговують на окрему згадку. Доктором історичних наук став Валерій Старков, який захистив дисертацію про джерела ігрової культури в Україні. Помітним явищем у науковому світі стала захищена у наший спецраді докторська дисертація Леоніда Тимошенка, присвячені актуальним проблемам релігійного життя XV–XVII ст. в Україні та Великому князівстві Литовському.
Тривало активне опрацювання джерельної спадщини УНР Валентином Кавунником. Нові збірники, підготовлені ним, розкривають діяльність посольства України у Німеччині за Української революції, вводять до наукового обігу абсолютно невідому інформацію про українську дипломатію наприкінці Першої світової війни та по ній.
Варто підкреслити, що наукова продукція наших співробітників отримує широке суспільне визнання. Останній список книг від українського ПЕН відзначив два наших видання – науково-популярну працю Наталі Старченко «Українські світи Речи Посполитої. Історії про історію» та публікацію епістолярної спадщини В. Петрова, підготовлену Вікторією Сергієнко. Певен, що наукова продукція Інституту 2021 року ще відзначатиметься престижними книговидавничими нагородами.
2021 року Ігор Гирич став лауреатом Премії НАН України імені М. Грушевського; Юрій Андрійович Мицик отримав Державну стипендію для видатних діячів науки.
Можна ще багато говорити про опубліковані монографії, збірники документів, досліджень, покажчики. Хай вибачать мене ті, чию працю я не згадав, хоча повинен був це зробити. Кожне з таких видань – справжній прорив у своїй сфері, що в сукупності демонструє унікальність нашого Інституту як єдиної в Україні, в системі НАН України установи, здатної опрацьовувати джерела різних епох, різних видів і типів: від традиційних писемних до графіті, гарматних стволів, гербів тощо.
З таких позицій варто підкреслити факт опрацювання проєкту оновленої концепції діяльності Інституту. Над ним ще треба попрацювати, обговорити на Вченій Раді, у колі фахівців, але найголовніше – що він народився цього року, містить у собі найновіші тенденції розвитку науки, наші відповіді на виклики, що висуває перед джерелознавством, археографією сучасна доба.
Нарешті – про наші звершення у сфері засвоєння ІТ-технологій, що стали невід’ємним атрибутом сучасного життя. Ковідний карантин примусив нас активно засвоювати он-лайнові форми спілкування. І ми з цим впоралися. У такому форматі вже відбуваються захисти дисертацій, проводяться вчені ради, збираються відділи, навчаються аспіранти. Думаю, така тенденція спонукатиме нас до більшої активності, мобільності, не зупинятиме, а, навпаки, прискорюватиме науковий процес в Інституті.
Не хочу зосереджуватися на проблемах 2022 року, бо їх надзвичайно багато, і вирішення їх не завжди залежить від нас. Вони поростають з самого життя, загальної й академічної ситуації. Намагатимемося використовувати їх, боротися з ними, адаптуватися до них.
Нам є чим пишатися у році, що минає.
Сподіваюся, що 2022 стане таким само плідним, багатим на події, звершення, досягнення. Разом долатимемо проблеми, що виникають!
Георгій Папакін