Він уже відійшов у минуле. Він був різнобарвним. Чорним від диму спалених ворогом будівель; червоним від крові українців, пролитою на захисті національних інтересів, у відстоюванні нашої волі та незалежності, нашого майбутнього; зеленуватим від дій і планів влади, яка дивувала нас різними кульбітами, провалами та імпрезами; синьо-жовтим, бо це – барви нашої впевненості у Перемозі над зухвалим агресором, надії на краще майбутнє.
Це дуже важливо для нашого Інституту, бо його було створено з постанням нашої держави; на захист її Інститут працює; саме його існування залежить від нашої Перемоги. Як підсумок року: ми існуємо, ми працюємо, ми попри все продукуємо велику кількість видавничої продукції. А вона є дуже затребуваною в умовах війни з московією.
Не можу стверджувати, що нашу працю не помічено. Свідченням того є потрапляння наших видань до престижних книжкових рейтингів. Наприкінці року дізналися, що дві монографії Дмитра Гордієнка відзначено ПЕН-Україна.
Проте маю констатувати, що праця наших співробітників не здобула належної оцінки. Про це свідчить рівень фінансування Інституту впродовж року. Тут хочу висловити щиру подяку новому молодому складу нашої фінансової служби за проведену роботу. Оплата праці у грудні (на жаль, тільки у грудні) свідчить про її високу кваліфікацію та професіоналізм.
Про недостатню оцінку праці колективу Інституту за важких умов коронавірусу та повномасштабної агресії свідчить несправедливе оцінювання нашої діяльності.
Але Інститут, усі його співробітники працювали самовіддано, на своєму робочому місці та на виконання своїх планів. Не маю змоги назвати всі книги, збірники, статті, що побачили світ 2024 р. Ось лише декілька з них.
До числа фундаментальних досліджень, здійснених у 2024 р., належить відновлення та продовження важливих видавничих серій. Друком вийшов 48-й том 50-титомного зібрання творів видатного науковця Михайла Грушевського, в якому містяться відгуки європейських інтелектуалів кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. на його наукову та громадсько-політичну діяльність. Видано черговий 9-й том унікального корпусного видання Архів Коша Нової Запорозької Січі – першого в історії України видавничого проєкту з популяризації документальної спадщини нашої держави у середині XVIII ст.
Значним унеском у розвиток фундаментальних наук джерелознавчого циклу стало відродження теоретично-методологічного семінару, на якому з глибокими доповідями виступали Валентина Піскун, Володимир Поліщук, Володимир Ковальчук та ін.
Як приклад фундаментальних досліджень можна відзначити другий том монографії Олега Однороженка про геральдику середньовічної Руси-України (Гербова спадщина Руського королівства ХІІІ–XIV ст.), де доводиться оригінальність української міської та родової геральдики. Монографія Олега Мальченка зі зброєзнавства досліджує італійський артилерійський ареал басейну Чорного моря і доводить тісні зв’язки України з Європою у XV–XVII ст., зокрема, у збройній сфері. Зокрема, зроблено акцент на використанні італійських гармат запорозькими козаками, що, поза сумнівом, нагадує нинішню ситуацію з озброєнням ЗСУ західною зброєю.
На спростування ідеологем «Русского мира» працюють джерельні публікації Інституту. Так, збірник документів «Відомості про залінейні поселення Полтавського полку 1762 р.», упорядником якого є наш перший доктор філософії Олександр Сухомлин, мовою першоджерел засвідчує заселення у XVIIІ ст. лівобережної частини сучасної Дніпропетровської області українцями – вихідцями з Гетьманщини, адміністративну приналежність цієї території Війську Запорозькому Низовому (Запорозькій Січі).
У праці колективу співробітників Інституту, присвяченій історії вбивства російським агентом лідера ОУН Євгена Коновальця, спростовуються радянські дезінформації, доводиться провокаційна роль каральних органів СРСР, яку можна порівняти зі сучасними кремлівськими методами ліквідації політичних опонентів та ворогів у європейських країнах.
Декілька популярних книг Ігоря Гирича, Валентини Піскун, Дмитра Гордієнка розкривають роль і значення лідерів громадської думки ХІХ – початку ХХ ст. у формуванні національної ідентичності, становленні нації.
Це стосується традиційних форм розвитку археографії та джерелознавства. Але співробітники Інституту проводять активну популяризаторську роботу, опановують нові можливості розвитку джерельних студій. Значним унеском у популяризацію науки стали доповіді співробітників Інституту на он-лайнових платформах (YouTube, у тому числі Історичний вебінар/Historical Webinar, Локальна історія: Про українську історію – з гордістю і без брому тощо), засобами радіо- та телебачення в Україні та закордоном (Польща), публічні лекції та доповіді на різноманітних освітніх і громадських платформах у мережі Інтернет. Не називаю прізвищ, бо цим займалася переважна більшість співробітників. Вони стали частими гостями на телебаченні, радіо, інформаційних каналах. Варто згадати широко відомий проєкт Тіни Пересунько з популяризації джерел культурної дипломатії УНР у 20-х роках минулого століття.
Науковці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського беруть активну участь як експерти в діяльності державних органів. Андрій Гречило є знаним експертом у сфері геральдики, членом Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України, впродовж року надав за запитом Комісії 13 експертних висновків. Він також залучений до консультування Київської міської, 44 обласних, районних, міських державних адміністрацій, селищних рад з питань історичної топоніміки та герботворення. Плідно співпрацюють з Українським інститутом національної пам’яті як експерти Андрій Гречило, Віктор Брехуненко, Валентина Піскун. Ігор Гирич причетний до дерусифікації міського простору м. Києва, Наталія Старченко – до розроблення концептуальних засад реформування освіти в системі загальної середньої освіти, стала одним з авторів рекомендацій щодо написання модульних навчальних програм відповідно до «Концептуальних засад реформування історичної освіти в системі загальної середньої освіти для учнів 5–12 класів». Її можна вітати також з публікацією в Польщі монографії про українські світи Речі Посполитої. Науковці отримували престижні міжнародні гранти, стажувалися за кордоном, включилися до глобальних наукових проєктів (Володимир Потульницький, Віктор Брехуненко, Наталія Старченко, Олег Однороженко, Світлана Потапенко та ін.). Це засвідчує знаність Інституту та його провідних учених за кордоном.
Поза сумнівом, нам є чим пишатися. 2024 рік, попри все, став для Інституту роком плідної та самовідданої праці. Подякуємо йому.
Наступний рік вимагає від нас нових зусиль задля розвитку нашої науки, наближення Перемоги. Поки втішних новин немає. Фінансування зберігається на рівні 2024 року, попри заяву Президента НАН України А. Г. Загороднього щодо певного збільшення фінансування в новому бюджеті. Чекають на нас чергові бюрократичні випробування: державна атестація від МОН України, внутрішня атестація співробітників Інституту. Певен, що ми здатні гідно пройти такі процедури, сподіваюсь на позитивні результати.
Тож, друзі та колеги, з Новим Роком! Нехай він принесе нашу Перемогу, а нам – наших творчих перемог на благо української науки!