У четвер 15 вересня 2016 року Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України спільно з Музеєм видатних діячів української культури в рамках проекту “Культурологічний аспект державотворення” до 150-річчя від дня народження В. М. Леонтовича (1866-1933) проводять круглий стіл “ВОЛОДИМИР ЛЕОНТОВИЧ У ГРОМАДСЬКОМУ ТА КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ”.

Захід пройде у приміщенні Музею М. Старицького (вул. Саксаганського, 93). Заявки на виступи надсилати до 13 вересня 2016 року на електронні адреси: Иннаstarovoitenko@ukr.net, gorbatschjulia@bigmir.net.

Початок об 11.00. Вхід вільний.

Володимир Миколайович Леонтович (5 серпня 1866, с. Оріхівка Лубенського повіту Полтавської губернії / тепер Лубенського району Полтавської області – 10 грудня 1933, м. Прага, Чехія) — український громадський та політичний діяч, письменник і меценат, правник і видавець.

Закінчив юридичний факультет Московського університету (1884–1888). Був земським діячем на Полтавщині, член Старої Громади і Товариства українських поступовців. Друкувався з 1890-х років. З 1906 р. – один з видавців (разом із В. Симиренком та Є. Чикаленком) першої щоденної української газети “Громадська думка”, згодом редагував журнал “Нова громада” (1906), був меценатом газети “Рада”. У 1911–1919 роках очолював “Товариство підмоги українській літературі, науці й штуці”. Входив до Ради голів Київського товариства охорони пам’ятників старовини та мистецтва. У 1917 році – один із засновників Центральної Ради, в період гетьманату — міністр земельних справ у кабінеті Ф. Лизогуба. Спільно з Є. Чикаленком розробив проект земельної реформи, який сучасники вважали одним із найдемократичніших у світі.

З 1919 року – в еміграції жив у Болгарії, Туреччині, Німеччині та Чехословаччині. Помер у Празі, похований там же на Ольшанському кладовищі.

У 2004-2006 роках київське видавництво “Сфера” коштом онуків В. Леонтовича випустило чотиритомне зібрання його творів.