“Сборник малороссийских заклинаний”, укладений визначним українським етнографом Петром Єфименком (1835-1908), з’явився у доволі непростий момент життя автора. За участь в організованому українофільському русі він був 1860-го року засланий спершу до Пермської, а невдовзі до Архангельської губернії. Заслання тривало довгих десять років, однак творчому запалу молодого науковця не завадило. Єфименко розгорнув активну діяльність і в Помор’ї, вивчаючи як українські, так і російські сюжети місцевої історії, згодом це вилилося у низку важливих публікацій. Нині він вважається класиком не лише українського народознавства, а й етнографії російської Півночі.

Однак безпосередньо вивчати український фольклор він там, зрозуміло, не міг. Власне, в Україну Єфименку вдалося повернутися на постійне проживання аж 1877 року, доти ж доводилося покладатися на переписку, вивчення писемних джерел та попередні напрацювання.

Одним з таких напрацювань було, як він сам пише, “небольшое собрание Малороссийских заклинаний”, опубліковане 1858 року у газеті “Черниговские губернские ведомости”. За 15 літ, що минули відтоді, “исследователи Малороссийского народного быта далеко отстали от Великороссийских исследователей. Последние напечатали в разного рода повременных изданиях и отдельных сочинениях значительные собрания заклинаний; они издали даже целые сборники таких произведений народного творчества”. Не акцентуючи на політичних причинах такого розриву, вчений зазначав, що “Великороссияне гораздо богаче Малороссиян такого рода памятниками народной словесности” з-за “более сильного распространения суеверия между Великороссийским простонародьем”. Водночас, в Україні, на погляд вченого, “заклинания составляют почти исключительно достояние знахарей, которые держат их в большой тайне, передавая устно своим преемникам, так что доступ к этого рода произведениям весьма труден”.

Щоб надолужити відставання, Петро Єфименко, який жив у знаменитих архангельських Холмогорах, повернувся до свого старого “чернігівського” тексту і значно його переробив та доповнив, користуючись виключно різноманітними рукописними та друкованими джерелами. В результаті, 1874 року у видавництві Московського університету з’явилася друком 70-сторінкова книжка накладом 300 примірників. Вченому вдалося зібрати 221 зразок оригінальної народної творчості, розподілений ним по восьми тематичних розділах: “любовь”, “брак”, “здоровье и болезни”, “частный быт”, “промыслы и занятия”, “отношения общественные”, “отношения к природе”, “отношения к сверхестественным существам”.

Петро Єфименко прожив довге творче життя, однак підготовлена ним у молодості в засланні книжечка не загубилася, а й досі вважається однією з кращих збірок автентичного українського фольклору і, своєю чергою, цінною книжковою пам’яткою. Читати її суцільне задоволення, це можна зробити як за бібліотечними оригіналами, так і цифровими копіями, викладеними онлайн