Ефектний будинок нинішнього Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМУ), на жаль, не входить до сюжетів київських туристичних листівок, а, між тим, це дуже знакова споруда і в історії нашого міста, і в історії української архівної справи.
В історичних довідках пишуть, що цей корпус на території Софії Київської колись належав бурсі – нижчому духовному навчальному закладу з гуртожитком. Це правда, але не вся – бурсу сюди вселили після закриття в процесі катерининської секуляризації Софійського монастиря, тобто це призначення було пізнішим і ситуативним. А створювали двоповерхову, більш, ніж 100-метрову споруду зовсім для інших потреб – у 1763–1767 роках архітектори Михайло Юрасов і Філіп Папов виконали монастирське замовлення і звели її, як корпус монашеських келій. Показна пишність будинку мала свідчити про багатство і вплив обителі, що, за сумісництвом, була й митрополичою резиденцією.
Не випадкове й місце, обране для будівництва – здавна саме тут, збоку від головного храму і будинку митрополитів містився внутрішній монастирський двір з келіями та господарчими спорудами. Постійні провали на цій території (останній стався лічені тижні тому) фіксують залишки колишніх обширних погребів, куди звозилися з численних маєтностей продукти і напої для монастирських трапез.
Софійські іноки жили в келіях близько двох десятків років, згодом, як уже говорилося, сюди вселили бурсу. Однак будинок виявився настільки зручним і, водночас, показним, що митрополит Євгеній (Болховітінов) на певний час повернув йому первісну функцію і облаштував власні покої. Вірогідно саме тут, на віддалі від людної присоборної площі, він писав свої історичні твори.
Наступна важлива сторінка минулого цього корпусу припадає на іншу епоху, коли 1943 року після визволення Києва від нацистів шукали приміщення для новоствореного Центрального державного історичного архіву УРСР (ЦДІА УРСР). Софійські келії виявилися найкращим варіантом, тож саме сюди переміщували рештки майже повністю знищених у будинку Київського університету фондів Київського центрального архіву давніх актів, повертали вивезені німцями до м. Троппау (нині м. Опава, Чехія) документи.
За 1944 рік історичний архів прийняв від Київського обласного архіву та Харківського архіву революції 152 фонди (99,5 тис. од. зб.), з м. Златоуст (нині Челябінська область РФ) реевакуйовано понад 100 тис. од. зб. Тоді ж українські обласні архіви передали до ЦДІА УРСР на постійне зберігання фонди центральних органів влади, адміністративних та судових установ, фонди релігійних установ, які діяли на території України до 1917 року, особові фонди видатних діячів та інші профільні документи. По завершенню переміщення у ЦДІА УРСР перебувало на обліку понад 1,5 млн. од. зб. У стінах колишніх монастирських келій фактично відроджувалася після війни українська історична наука, проходило становлення кількох поколінь вітчизняних істориків.
Наприкінці 60-х – на початку 70-х на Солом’янці звели спеціально спроектоване велике приміщення для центральних державних архівів, куди переїхав і ЦДІА. Будинок на Софійському подвір’ї відійшов новоствореному ЦДАМЛМУ, який діє тут і сьогодні.
