Цікава рукописна пам’ятка зберігається у фондах Словацької національної бібліотеки (Slovenskа nаrodnа knižnica) у місті Мартін Жилінського краю країни. Створений у 1710-1763 роках альбом (295 x 180 мм) містить 67 повнокольорових зображень гербів аристократів-покровителів монастиря кларисок у Братиславі.
На перший погляд, розкішно ілюстрований манускрипт є аналогом добре відомих нам синодиків (поменників), однак аналогія ця ілюзорна. Він слугував зовсім іншій, далекій від поточних богослужбових потреб меті: з його допомогою настоятелі, що називається, “працювали зі спонсорами”, граючи на людських слабкостях і здобуваючи засоби для підтримки обителі.
Текстова частина роботи латиномовна, як і довгий заголовок на титульному аркуші – “Protocollum Venerabilis Conventus Posoniensis, Ad Divam Virginem Annunciatam Fratrum Minorum Reformatorum In quo omnium Dominorum Patronorum Domus Divae Matris Lauretanae Nomina et Insignia praesentantur”. У наш час рукопис відомий під скороченою назвою “Protocollum Venerabilis Conventus Posoniensis” (“Протокол жіночого монастиря в Пожоні”), адже в угоромовному світі Братислава традиційно звалася Пожонь (Pozsony) з латинським відповідником Posonium. Справа в тому, що після завоювання османами 1541 року угорської столиці Буди престольним містом Угорського королівства аж до 1784 року була саме Братислава. Тут коронували угорських королів, відповідно угорський культурний вплив лишався дуже помітним.
Герби розташовані згідно станової ієрархії. Відкриває галерею герцог Саксен-Цейцський і архієпископ Гранський Христіан Август (1666-1725), римо-католицький примас (верховний владика) Угорщини.
За ним вміщено герб фельдмаршала Пала І Естергазі (1635-1713), діяча антиосманських війн і угорського палатина (віце-короля).
Далі суцільним потоком йдуть герби принців, графів, баронів і інших родовитих вельмож, переважно угорського походження. Власне, і окремі геральдичні деталі є яскравим відгоміном драматичної угорської історії: відрізані голови ворогів, скривавлені мечі і т. п.
Чимало серед персоналій високих духовних функціонерів, які переважно сполучали сан зі світськими титулами і посадами.
Під кожним зображенням стоять короткі латиномовні підписи. Ілюстрації дуже детальні, високого рівня, дослідники вважають, що виконавцями були не менше двох художників-мініатюристів.
Тим не менш, розкішно-запопадливий “Протокол” так і не допоміг монастирю вижити. Через два десятиліття після завершення манускрипта відома з 13-го сторіччя обитель була закрита. Сталося це в рамках т. зв. “йосифізму” – секуляризаційної політики австрійського імператора Йосифа ІІ. Її аналогом в Російській імперії у цю ж історичну епоху були заходи Катерини ІІ.
Сестри-клариски залишили Братиславу 1782 року, храм і монастирські споруди перетворилися на училище для студентів-юристів, а згодом для учнів католицької семінарії. У цих стінах навчався майбутній знаменитий композитор Бела Барток.
Не проводять тут богослужіння і в наш час. Колишній кляштор належить міській громаді: завдяки чудовій акустиці храмова споруда є одним з найпопулярніших концертних залів столиці Словаччини. У інших монастирських будівлях діє університетська бібіліотека і виставковий зал.
З цифровою копією пам’ятки можна знайомитися тут.