Трірський псалтир, також відомий як Кодекс Егберта або Молитовник Гертруди, – ілюмінований середньовічний рукопис, що демонструє дивовижне сплетіння візантійських, давньоруських і романських традицій. Власне псалтир був створений ченцями знаменитого бенедиктинського абатства на острові Райхенау посеред озера Бодензеє (Південна Німеччина) для архієпископа Егберта з Тріра. У книгу увійшли 150 псалмів, а датують її періодом Егбертового єпископату (979 – 993). Припускають, що переписувачі працювали під керівництвом “Майстра із Тріра”, автора інших визначних кодексів.

Ілюстрований ініціал з Трірського псалтиря.

Цар Давид. Ілюстрація до Трірського псалтиря.

У середині 11-го століття книга перейшла до доньки польського короля Мєшка ІІ принцеси Гертруди. Тоді ж вона включила в кодекс свій латинський молитовник – близько 90 молитов, частково записаних нею власноруч.

Уклавши династичний шлюб, Гертруду 1042 року видали заміж за Ізяслава Ярославича, сина великого київського князя Ярослава Володимировича Мудрого. Вона прибула на Русь близько 1043 року, водночас її чоловік почав самостійне політичне життя, ставши спершу князем туровським (1042–1052), а згодом новгородським (1052-1054). Після смерті Ярослава Мудрого, Ізяслав успадкував великий князівський стіл і з березня 1054-го до власної загибелі в бою 3 жовтня 1078 року (з двома великими перервами) лишався у Києві.

Після загибелі чоловіка 1078-го року Гертруда жила при дворі свого сина Ярополка Ізяславича, князя волинського.

Христос коронує князя Ярополка Ізяславича і його дружину Кунігунду (Ірину). Ілюстрація до Трірського псалтиря.

Десь у 1085-му – на початку 1086-го року, під час війни з Всеволодом Ярославичем і Ростиславичами, коли Ярополк поїхав до Польщі по допомогу, залишивши Гертруду і дружину Кунігунду в Луцьку, Володимир Мономах узяв місто, захопив у полон обох жінок та відвіз їх до Києва.

Десь протягом цих неспокійних десятиліть у рукопис були додані п’ять високохудожніх мініатюр, виконаних у візантійській традиції, але місцевими майстрами. Про це свідчать сюжети робіт – зокрема, на одній зображено київську чудотворну ікону Богородиці “Печерську”.

Загалом у науці триває дискусія щодо місця створення давньоруських ілюстрацій до Трірського псалтиря. Одні дослідники вважають, що зображення створені в Києві у 1078-1087 роках, коли там уже існували художні майстерні при Печерській лаврі. Відповідно, для них властива (з невеликими відхиленнями) класична візантійська композиційна схема та іконографія, вони споріднені з ілюстраціями до Остромирового Євангелія та Ізборників Святослава.

Відомий візантиніст Никодим Кондаков, навпроти, припускав, що мініатюри молитовника Гертруди були виконані не в Києві, а на Західній Україні – у Володимирі, Луцьку або Галичі. Їхнім творцем був не жорсткий прихильник грецьких канонів, а німець чи слов’янин, що використав частково візантійські, а частково західні зразки.

На думку ще одного відомого візантиніста Сичова, мініатюри є творами не одного, а щонайменше трьох художників. Скажімо, один намалював романо-візантійську мініатюру апостола Петра, а доповнив її портретами Ярополка і його дружини Ірини інший виконавець. Автором Богоматері печерського типу, виконаної в стилі греко-македонських мініатюр, був ще хтось третій. Створювалися зображення у середовищі, де об’єднання східних традицій із західноєвропейськими формами і технічними прийомами було можливим і прийнятним, широко практикувалося, що є аргументом на користь галицько-волинської версії.

Ілюстрована вставка до Трірського псалтиря з зображенням князя Ярополка Ізяславича і його дружини Кунігунди (Ірини) перед патрональним святим Ярополка – апостолом Петром.

Про подальшу долю Гертруди існують різні версії. Згідно традиційної, після зрадницького вбивства Ярополка Ізяславича 5 грудня того ж 1086-го року вона перейшла під покровительство іншого свого сина – Святополка Ізяславича, на той час князя туровського. У 1093-му році Святополк став великим князем київським і, вірогідно, тоді ж вона остаточно повернулася до Києва. У 1102 році, видаючи свою онуку Збиславу Святополківну заміж за польського князя Болеслава Кривоустого з династії Пястів, 80-річна Гертруда передала їй молитовник, з яким не розставалася впродовж усього свого дивовижного, наповненого злетами і падіннями життя.

Під датою 4 січня 1108 року “Повесть временных лет” повідомляє, що померла матір князя Святополка. Але її молитовник продовжив мандрувати Європою. Після смерті Збислави десь у період між 1109-м і 1114-м роками Болеслав одружився вдруге – з Саломеєю фон Берг-Шельклінген. Та подарувала успадковану книгу своїй доньці Гертруді, монахині бенедиктинської обителі у Цвіфальтені (Південна Німеччина). Після смерті монахині Гертруди Болеславівни 1160 року рукопис потрапив до Угорщини. У 1229 році майбутня римо-католицька свята, угорська принцеса, а на той час ландграфиня Тюрінгії Єлизавета пожертвувала його кафедральному собору італійського міста Чівідале (нині – Чівідале-дель-Фріулі). Там він знаходиться дотепер, щоправда вже в експозиції місцевого Національного археологічного музею.

Детальніше з історією і описом цієї непересічної пам’ятки історії та книжкового мистецтва можна ознайомитися на спеціальному сайті. Рукопис неодноразово ставав об’єктом і предметом наукових досліджень, однак його повна цифрова копія в мережі Інтернет, здається, відсутня.

Натомість є можливість переглянути відеозапис популярної лекції 2011 року одного з дослідників Трірського псалтиря історика Олександра Назаренка –

У 2000 році Головне управління охорони природної, архітектурної, культурної та історичної спадщини регіону Фріулі-Венеція-Джулія та Державний архів м. Трієст (куратор проекту – професор Клаудіо Барбері) презентували видання пам’ятки під назвою “Псалтир Егберта”:

Psalterium Egberti: facsimile del ms. CXXXVI del Museo archeologico nazionale di cividale del Friuli (2000). 233 [i.e. 466] p. : col. ill., facsims. ; 25 cm. + 1 commentary vol. (217 p. : col. ill. ; 25 cm.) + 1 computer optical disc ; 4 3/4 in.

Одну з останніх наукових статей щодо Трірського псалтиря авторства львівського мистецтвознавця, співробітника Інституту народознавства НАН України Володимира Жишковича можна прочитати за цим посиланням.