Збірка проповідей одного з найвідоміших українських духовних діячів 17-го століття чернігівського єпископа Лазаря Барановича “Меч Духовный еже есть Глагол Божий” народилася у досить переломний і для російського і для українського соціуму час. Асиміліцяйні процеси в Україні набирали обертів, водночас у Росії в 1660-х роках різко загострився конфлікт між світською та духовною владою за провідну роль у суспільстві: ці тенденції уособлювали цар Олексій Михайлович і патріарх Никон. Все повинен був вирішити (і вирішив на користь царя) церковний собор 1666 року, де кожна самостійна фігура тогочасного політикуму мусила остаточно визначитися щодо власної “партійності”.
Самовизначенням єпископа Лазаря якраз і став “Меч духовный”, ошатно оформлений, надрукований у типографії Києво-Печерської лаври і піднесений Олексію Михайловичу на знак лояльності. Сам факт урочистої присвяти книги царю був промовистіший за будь-які клятви. Книга справила велике враження, була схвалена собором і не лише надійшла у продаж, а й примусово розсилалася по монастирях з відшкодуванням 3 рублів за екземпляр. Лазар Баранович наступного 1667 року був висвячений на архієпископа.
Цьому сюжету, а також власне виданню присвячена досить велика література. Чимало дослідників скептично поставилися до змісту “Меча”, вважаючи його невигадливим і функціонально малопридатним. Чи не найгострішим критиком Лазаря-проповідника виступив Микола Костомаров:
“Его проповеди изданы в двух огромных сборниках, in folio. Первый, напечатанный в Печерской Лавре в 1666 году, под названием: “Меч Духовный, еже есть глагол Божий”, заключает в себе слова и поучения на дни воскресные и переходящие праздники, начиная от Пасхи и кончая Великою субботою. … Баранович отступил от способа, принятого Галятовским и Радивиловским,— писать проповеди языком близким к народной речи. Он пишет на славяноцерковном языке.
Вычурность, напыщенность, — при скудости мысли, бедности воображения и отсутствии неподдельного чувства, составляют отличительные черты проповедей Лазаря. Все они, можно сказать, состоят из трескучих фраз и до чрезвычайности скучны. В свое время они могли нравиться разве книжникам, гонявшимся за словами и выражениями, но едва ли могли быть понятны народу. Впрочем, Лазарь, как кажется, и писал их, имея в виду более всего понравиться Алексею Михайловичу, любившему изысканность и напыщенность речи”.
Титульний аркуш книги.
Низка дослідників не так категоричні і вважають гомілетичну спадщину чернігівського владики небезнадійною. Бажаючі можуть ознайомитися онлайн зі статтями сучасних авторів богословського та науково-історичного спрямування.
Стосовно ж художніх якостей видання дискусії практично не виникає – 56 проповідей супроводжуються 55 відбитками мідних гравюр без вказання автора. Крім того, текст супроводжують численні декоративні прикраси, ініціали, заставки, сторінки взяті у лінійні рамки. Книга є безумовно видатною пам’яткою українського книгодрукування і займає в його історії почесне місце. Переконатися в цьому можна, переглянувши цифрову копію примірника, який зберігається у Науково-дослідному відділі рідкісної книги (інша назва – Музей книги) Російської державної бібліотеки у Москві. Представлений примірник походить з бібліотеки Троїцько-Сергієвої лаври.
Урочиста гравюра-посвята з портретами членів царської родини (Олексія Михайловича, Марії Іллівни та царевичів Феодора, Іоана і Олексія) на гілках дерева, під яким лежить князь Володимир Святославич.
Загалом, “Меч Духовный еже есть Глагол Божий” не є рідкісним і для українських бібліотек, він присутній у багатьох колекціях стародруків, однак в електронному варіанті у нас, на жаль, не представлений.