Церковні синодики (поминальні книги, поменники) досліджують вже не перше століття, чимало таких пам’яток видані і доступні широкому читачеві як у паперовому, так і в електронному вигляді. На жаль, в Україні археографічне опрацювання поминальних документів досі лишається спорадичним і не відповідає тому науковому потенціалу, який має це унікальне джерело.

Свій внесок зробив і наш Інститут, видавши 2004 року археографічну публікацію Синодика Софії Київської другої половини XVIII – першої чверті XIX століття, підготовлену істориком українського православ’я синодального періоду Оксаною Прокоп’юк. Ознайомитися з цією роботою можна на нашому офіційному сайті у форматі PDF.

Але який з десятків збережених і опрацьованих українських церковних синодиків найстаріший? Адже ці документи постійно переписувалися “набіло” з додаванням новіших записів і вилученням “неактуальних”, отже чим давніший оригінал, тим більше там зустрічається унікальних історичних подробиць, деталей, які допомагають чіткіше бачити “будматеріал епохи”.

Такий поменник, як не дивно, був виявлений і опублікований доволі давно, одним з перших в історії сучасної наукової археографії. 1892 року у шостій книзі київського часопису “Чтения в историческом обществе Нестора летописца” побачив світ матеріал “Древний помянник Киево-Печерской лавры (конца XV и начала XVI стол.)”, підготовлений відомим церковним істориком, професором Київської духовної академії Степаном Голубєвим.

Шкіряна обкладинка лаврського Синодика.

Перший аркуш Синодика.

З публікації ми дізнаємося, що оригінал синодика “несколько лет тому назад случайно найден был в одной из лаврских ризниц”. Зауважимо, що нині цей раритет зберігається серед рукописів Національної історичної бібліотеки України під шифром 136172.

Аркуш з поминанням князя Костянтина Івановича Острозького (1460-1530). Згаданий, як воєвода Трокський – цей уряд князь займав останні вісім років життя.

Аркуш з поминанням роду волоха Єрофія, писаря і підскарбія князя Костянтина Івановича Острозького.

“По внешнему виду он представляет довольно объемистую, писанную на толстой бумаге и снабженную кожаным (повидимому современным заведению помянника) переплетом книгу іп-8, – продовжує публікатор. – Всех листов в ней (ненумерованных) 266; из них почти 8 л.л. занимает предисловіе; 215 л.л. исписаны именами, занесенными для поминовения; около 44 л.л. остаются чистыми. Почти половина помянника (первые 126 л.л.), за весьма немногими позднейшими вставками имен) писана очень старательно уставом, одною рукою; остальная половина писана разными (многими) лицами, и хотя тоже уставом, но с меньшею тщательностию”.

Тут же, аналізуючи окремі біографічні та літургічні деталі, Голубєв приходить до висновку, що “рассматриваемый нами помянник по времени его составления относится приблизительно к 1483-1526 гг.”. Запропоноване ним датування лишається актуальним і тепер.

Ознайомитися з публікацією у “Чтениях в историческом обществе Нестора летописца” у форматі PDF можна, зокрема, через електронну бібліотеку давньої української літератури “Ізборник”. Цифрова копія оригіналу пам’ятки виставлена онлайн на сайті Національної історичної бібліотеки України.

Аркуш з поминанням роду архімандрита Києво-Печерського монастиря у 1480-1491 роках Феодосія (Войниловича).

“Остальная половина [Синодика] писана разными (многими) лицами, и хотя тоже уставом, но с меньшею тщательностию”.